«Школа – стимул, щоб жити, навіть якщо щось заболить – вона лікує»
«Життя прожити – не поле перейти» - каже народна мудрість, а особливо, коли це поле – професійна нива. Вже понад пів століття директор Гуто-Камінської гімназії Олександр Никифорович Монець працює на посаді керівника закладу освіти та є прикладом усім працівникам педагогічної галузі. «Розумний, мудрий, наполегливий, працелюбний, толерантний» - так про свого наставника відгукуються колеги.
Пропонуємо разом полистати сторінки із книги життя Олександра Никифоровича Монця!
Дитинство.
Олександр Монець родом із села Гута-Камінська. Ще зовсім юним, хлопчик розпізнав у собі хист до науки. Добре вчився в школі, траплялися моменти, коли не було у що вбутися, але вихід завжди знаходив. Головну мету перед собою ставив - черпати знання, незважаючи на перешкоди.
Після війни, у 1946 році, тато відправив сина навчатися в школу разом зі старшою сестрою. Початкові класи хлопець закінчив у Гуті-Камінській, пішки пізніше ходив здобувати знання у село Полиці, яке розташоване далеченько, 14 кілометрів долав щодня. Там закінчив 5 та 6 класи, а вже коли навчався у 7-му - відкрили школу в селі Клітицьк, яка знаходиться за три кілометри від рідного помешкання.
З відзнакою закінчив заклад освіти і разом із сестрою доля веліла вступити у Камінь-Каширське педагогічне училище, а у 1957 році вже майбутній вчитель закінчує Луцьке педагогічне училище.
Юність та зрілість.
Будучи ще зовсім юним парубком, у 17 років Олександр влаштовується на роботу. Отримав направлення піонервожатим у Старовижівський район, а вже згодом перевівся у село Воєгоща, де викладав такі предмети: географію, біологію, хімію і математику. На початку кар’єри також Олександр Никифорович працював вчителем початкових класів. Після 3-х років роботи у селі Воєгоща, працював на посаді завуча, саме тоді до душі молодому вчителю припала дівчина, яка на той момент працювала піонервожатою. На два роки пізніше від хлопця прийшла на роботу у школу. Сама ж уродженка Каменя-Каширського. Доля розпорядилася так, що молода пара таки побралися та стали щасливою родиною. Народили і виховали троє дітей(дві доньки і сина). Сьогодні вже мають чим пишатися, адже можуть похвастатися 6-ма онуками та 3-ма правнуками, які частенько приїжджають до родинного обійстя та тішать приємними новинами своїх рідних.
Покликання бути директором.
Посада директора школи завжди була і є авторитетною, обіймати її – велика честь та гідна справа. Завдяки наполегливості, завзятості, працьовитості та хорошій характеристиці зі сторони колег і керівництва Олександра Никифоровича призначають керівником школи, хоч не в рідному селі, але на бажаній посаді.
«Початок кар’єри директора, звичайно був нелегким, адже працювати було по-різному. Бувало, що доводилося брати на себе роботу заступника, педагога-організатора. Але доля мені усміхнулася, коли подарувала хорошого товариша. Друг погодився обмінятися робочими місцями, аби я зміг працювати у рідному селі Гута-Камінська, а він - Клітицьку. Після такого вчинку наша дружба ще зміцніла і ми згодом покумалися» - розповідає пан Олександр.
Про колег і свій заклад освіти директор говорить так:
«Колектив у нас порядний, всі знають свою справу та ставляться до неї серйозно. Коли молоді педагоги приходять на роботу, не маючи практики, то з ними працюємо більше. Наша школа завжди дає хороші результати. Всі, хто викладають у нашому закладі, добре знають, що потрібно працювати, а коли працюють добре, то мають повагу і визнання, як серед дітей, так і серед їх батьків».
Сьогодні, 8 лютого, Олександр Никифорович святкує свій 82-й день народження. Про цю цифру нагадує лише паспорт, адже в душі і ззовні він ще зовсім молодий і повен сил працювати, адже каже:
«Школа – стимул, щоб жити, навіть якщо щось заболить – вона лікує».